Як будується нова Албанія після 50-ти років комунізму. Албанія ось вже як 8 років шалено будується. Ми були в Чорногорії у Будві та Подгориці, і нам здавалося, що там будинки як гриби після дощу ростуть, але Албанія перевершила це враження. Під’їжджаючи до Тірани ми не звертали уваги на високі будинки і безліч будов, оскільки столиці зазвичай так і виглядають. Хоча перед тим, на дорогах, ми тільки й бачили якісь будинки, крамниці, гаражі, мийки і т.д., весь час вирувало життя попри дорогу.
Під’їхали ми до Дюресу і не зрозуміли куди потрапили. Дюрес – це основний порт країни. Місто зустрічає довгим широким проспектом. Обабіч дороги велетенські будинки, майже всі добудовані, всі кольорові. Багато висаджених пальм .
На перших поверхах відкриті кафешки, магазини, заправки навіть!
А вулиця така довга і це ще не центр.
Зайшли на хвильку подивитися на море, але вода була брудна, оскільки за кількасот метрів великий порт. Пляжі Дуресу для туристів розташовані трішки далі, але ми вже туди не їхали.
В центрі, між будинками, головна дорога вузька та припарковані машини збоку – відчуття тісноти присутнє, особливо коли ще одна машина паркується збоку і тоді лишається проїзд на одного. Всі сигналять знайомим і не тільки.
Довго тут не затримувалися і поїхали далі до Берату та Аполлонія.
В Бераті були здивовані нещодавно збудованим університетом (2013 рік).
Він розташований між сільським футбольним полем – навпроти головного входу в університет, та хатами, які скоро впадуть від старості. В статті про Берат є загальний ракурс міста, де видно університет в середовищі.
Ось буклетик, де розписані ціни на навчання та спеціальності. Може хтось албанську знає 🙂 Бачили там кілька людей в середині.
В університеті Берат є кав’ярня, ми думали що буде їдальня і сподівалися пообідати. Але, окрім кави та морозива, нічого не було, англійської ніхто не знає. Справжнього капучино там не роблять, під його назвою приносять щось подібне на звичайний маккофі в пакетику. До речі, дуже часто нам подавали такий напій… Але й трапляється нормальна кава в зовсім не очікуваних сільських кав’ярнях. Ціни однакові – по 150 лек (1 дол з копійками).
Ось містечко Фіер. Таке ж місто як і попередні, нічим не відрізняється.
Їдеш біля обдертих сталінок, аж раптом знов університет! Та й ще більший, аніж в Бераті.
Ледве заїхали до нього через вузькі житлові квартали. По стану він ще не до кінця завершений.
Тут добре видно середовище, в якому побудований університет. В середині точно такий же як в Бераті.
В тих всіх бетонних містах ми не затримувалися, нам там було не душевно. Ось два кадри з міста Вльоре. Все настільки подібне, що було ліньки потім фотографувати. Проспект при в’їзді у Вльоре та пляж з виглядом на місто.
А це порожнє місто Орікум (Orikum). Житлові квартали збудовані, але ще не заселені. Вночі виглядає моторошно – нічого не світиться у вікнах. Це місто знаходиться біля військової зони на півострові. Але хтось вже встиг добряче засмітити газони.
Це простий будинок при дорозі.
Ось ще кілька.
Саранда виявилася досить затишним містом, порівнюючи два інших: Дюрес та Вльоре.
Ось центральні вулиці Саранди:
В Саранді ми жили в одній з новобудов. Все з бетону. На бетон одразу кладуть плитку на підлогу, тож ізоляції ніякої. Стіни також тонкі і без ізоляції, без фінішної шпаклівки. Квартира – студія. На поверсі одна біля одної розташовані 5 квартир, з виходом тераси на море. Те, що робиться в сусідів, в коридорі, на дорозі попри будинок – чути все, наче нема дверей. Більшість будинків розташовані на околиці міста, виключно побудовані для туристичного сезону, який триває три місяці. Можливо, роблять і якісніше, ми не досліджували.
А на кінець – милий песик 🙂
We would love to hear what you have to say. Follow our online Diary in Instagram, you’ll like it !
Did you love this? Sign up to receive exclusive tips like these!
