Як будується нова Албанія після 50-ти років комунізму. Албанія ось вже як 8 років шалено будується. Ми були в Чорногорії у Будві та Подгориці, і нам здавалося, що там будинки як гриби після дощу ростуть, але Албанія перевершила це враження. Під’їжджаючи до Тірани ми не звертали уваги на високі будинки і безліч будов, оскільки столиці зазвичай так і виглядають. Хоча перед тим, на дорогах, ми тільки й бачили якісь будинки, крамниці, гаражі, мийки і т.д., весь час вирувало життя попри дорогу.
Під’їхали ми до Дюресу і не зрозуміли куди потрапили. Дюрес – це основний порт країни. Місто зустрічає довгим широким проспектом. Обабіч дороги велетенські будинки, майже всі добудовані, всі кольорові. Багато висаджених пальм .
На перших поверхах відкриті кафешки, магазини, заправки навіть!
А вулиця така довга і це ще не центр.
Зайшли на хвильку подивитися на море, але вода була брудна, оскільки за кількасот метрів великий порт. Пляжі Дуресу для туристів розташовані трішки далі, але ми вже туди не їхали.
В центрі, між будинками, головна дорога вузька та припарковані машини збоку – відчуття тісноти присутнє, особливо коли ще одна машина паркується збоку і тоді лишається проїзд на одного. Всі сигналять знайомим і не тільки.
Довго тут не затримувалися і поїхали далі до Берату та Аполлонія.
В Бераті були здивовані нещодавно збудованим університетом (2013 рік).
Він розташований між сільським футбольним полем – навпроти головного входу в університет, та хатами, які скоро впадуть від старості. В статті про Берат є загальний ракурс міста, де видно університет в середовищі.
Ось буклетик, де розписані ціни на навчання та спеціальності. Може хтось албанську знає 🙂 Бачили там кілька людей в середині.
В університеті Берат є кав’ярня, ми думали що буде їдальня і сподівалися пообідати. Але, окрім кави та морозива, нічого не було, англійської ніхто не знає. Справжнього капучино там не роблять, під його назвою приносять щось подібне на звичайний маккофі в пакетику. До речі, дуже часто нам подавали такий напій… Але й трапляється нормальна кава в зовсім не очікуваних сільських кав’ярнях. Ціни однакові – по 150 лек (1 дол з копійками).
Ось містечко Фіер. Таке ж місто як і попередні, нічим не відрізняється.
Їдеш біля обдертих сталінок, аж раптом знов університет! Та й ще більший, аніж в Бераті.
Ледве заїхали до нього через вузькі житлові квартали. По стану він ще не до кінця завершений.
Тут добре видно середовище, в якому побудований університет. В середині точно такий же як в Бераті.
В тих всіх бетонних містах ми не затримувалися, нам там було не душевно. Ось два кадри з міста Вльоре. Все настільки подібне, що було ліньки потім фотографувати. Проспект при в’їзді у Вльоре та пляж з виглядом на місто.
А це порожнє місто Орікум (Orikum). Житлові квартали збудовані, але ще не заселені. Вночі виглядає моторошно – нічого не світиться у вікнах. Це місто знаходиться біля військової зони на півострові. Але хтось вже встиг добряче засмітити газони.
Це простий будинок при дорозі.
Ось ще кілька.
Саранда виявилася досить затишним містом, порівнюючи два інших: Дюрес та Вльоре.
Ось центральні вулиці Саранди:
В Саранді ми жили в одній з новобудов. Все з бетону. На бетон одразу кладуть плитку на підлогу, тож ізоляції ніякої. Стіни також тонкі і без ізоляції, без фінішної шпаклівки. Квартира – студія. На поверсі одна біля одної розташовані 5 квартир, з виходом тераси на море. Те, що робиться в сусідів, в коридорі, на дорозі попри будинок – чути все, наче нема дверей. Більшість будинків розташовані на околиці міста, виключно побудовані для туристичного сезону, який триває три місяці. Можливо, роблять і якісніше, ми не досліджували.
То що ж Албанія – Європа чи Азія? З одного боку тут все будується як в Європі і деяким чином завдяки Європі. Розбудова нових висоток та ТРЦ, нові автобани та навіть університети! 
Але тут ще можна зауважити, що в маленьких селах малий відсоток нещасних хатинок, які скоро впадуть. Натомість є новобудови на два-три поверхи. Всі гарні та акуратні. Хто їх будує? Жителі тих же сіл. Ще з 90-х років албанці мігрували в Італію, Грецію та інші країни. А зараз багато хто повернувся або висилають гроші родичам, які вкладають у будівництво. Держава дає можливість та довіру будувати собі житло, а не ховати гроші під матрацом.
Так само інвестори не бояться вкладати в цю країну свої кошти. Чому ж?
Албанія стала повноцінним членом НАТО у 2009 році. На референдумі проголосувало «ЗА» 95% жителів країни. Албанія тримає постійний курс на Євросоюз. Робить багато реформ, які вимагає Європа і стає відкритішою і зрозумілою для інших країн. На сьогоднішній день албанці безвізово можуть відвідати країни Шенген!
По всій країні видно однакові настрої населення. Окрім свого прапора, часто поряд з ним майорить прапор Євросоюзу, а ще прапор Америки, Італії.
Активно зносять старі будинки і роблять нові.
Албанія вважається бідною країною. Так, якщо порівнювати із такими країнами як Німеччина, Швейцарія і тд. Але порівнюючи з Україною – ні. Тут видно що держава розбудовується, робляться реформи та вкладаються кошти, не має спорів за релігію та мову, а головне народ має спільну думку щодо вступу в НАТО та Євросоюз.
Країна пережила дуже багато складних періодів: від загарблення Османською Імперією, захоплення Італією та Грецією до ізоляції від цілого світу на десятки років. Майже 50 років була під правлінням комунізму, витримувала суперечки та бої між партіями соціалістів та демократів. І нарешті, з 2000-их років почала рухатися в напрямку розвитку. Десь років сім назад лише почали будувати дороги та нові будинки. Як вже в них так вийшло? Пощастило нарешті з владою?
Щоб так сумно не було, розкажемо іншу сторону, яку ми побачили. Чим нам Албанія нагадує Азію (в тих краях ми ще не були, але дивилися «Світ на Виворіт» та «Орел і Решка») так це тим, що зовнішні комунікації не під землею, а в повітрі, при тому враження, що кожен сам собі додому тягне дріт до електрики, Інтернету…) Але теж, про всі міста та вулиці цього не скажеш.
Сміття. Албанія має чудесну природу, величні гори та ріки. А на узбіччях купи сміття, хтось вивіз півтонни скляних пляшок, хтось іншу купу непотребу. Їдеш гарною дорогою, насолоджуєшся краєвидами, а подивишся до низу на узбіччя – і не віриться як можна так недбало ставитися до своєї землі. Можливо на сьогоднішній день не викидають так сміття, але ж і не прибирають старе…
В центрі Тірани є велика річка – наша Полтва тільки відкрита… Сморід біля неї стоїть як з каналізації і вигляд зовсім не прозорий… Те саме в славнозвісному містечку Берат, між пам’ятками під охороною ЮНЕСКО тече річка, брудна та смердюча і своїм кольором псує весь вигляд на «Місто тисячі вікон» і гори.
Багато людей риється в смітті та забирає його до себе на тук-туки. Є деякі люди з зовнішністю, яка примушує остерігатися. Є циганські власноруч зроблені зі сміттяі села.
Насправді, відсоток цього всього не великий на всю країну. Їдучи Албанією видно як обабіч дороги висаджують деревця, всі поля зайняті по призначенню: ростуть оливкові дерева, худоба пасеться, безліч городів. Всюди щось вирощується, багато теплиць.
Хаос на дорозі. Пішоходи та водії правил не дотримуються. З боку влади не зроблено хорошої розмітки для пішоходів та водіїв, а збоку населення – ігнорування правил.
Ось наше особисте бачення Албанії. Але загалом країна нам сподобалася! Те, як албанці люблять безкорисливо допомагати туристам викликає одні позитивні емоції про країну ☺
А на кінець – милий песик 🙂
З любов’ю, RH.
Нам буде цікаво почути Ваші думки в коментарі. А ще ми ведемо онлайн-журнал наших подорожей в Інстаграм, Вам має сподобатися!
P.S.: Хочете отримувати нові цікаві статті найпершими? Тоді підписуйтеся на блог і будемо тримати з Вами зв’язок!
Нам буде цікаво почути Ваші думки в коментарі. А ще ми ведемо онлайн-журнал наших подорожей в Інстаграм, Вам має сподобатися!
P.S.: Хочете отримувати нові цікаві статті найпершими? Тоді підписуйтеся на блог і будемо тримати з Вами зв’язок!
