Як це зробити: піднятися на вулкан Тейде висотою 3718 м і зустріти схід сонця
На острові Тенеріфе є найвища точка всіх Канарських островів та цілої Іспанії- це вулкан Тейде, висотою 3718 м. Чи варто підійматися на вулкан Тейде? Без сумніву потрібно. Це неперевешений досвід, почуття та захоплення від краєвидів, що відкриваються з такої висоти. В ясну погоду з Тейде видно всі решта островів: Ла Гомера, Гран Канарія, Ла Пальма, а також якщо дуже пощастить, то й Фуертевентуру та Лансароте. Ми особисто не є любителями хайкінгу, піших походів та підняття у гори, але на Тейде ми дуже хотіли та й знаючи, що звідти вийдуть круті фотографії – це нас в процесі підняття дуже стимулювало.
Є кілька способів піднятися до самої верхівки. Перший спосіб легший: піднятися машиною на висоту 2000 м в кальдеру вулкана (долина діаметром 20 км), де саме знаходиться Національний парк Тейде. Далі припаркуватися біля станції фунікульора, який знаходиться на висоті 2356 м. Купити квиток за 13,5 євро в одну сторону, тобто 27 євро в обидві. В літній сезон краще заздалегідь купити через інтернет, щоб уникнути кілометрових черг з охочих теж піднятися до кратера. Фунікульор за кілька хвилин піднімає на висоту 3555 м.
Далі треба подолати стрімку кам’янисту дорогу вверх пішки. Середня тривалість підйому 40 хв., шлях має відстань 600 м, але сильні перепади висот примушують зупинятися на відпочинок або просто споглядати краєвиди – а вони захоплюють дух! Ще один нюанс: бажаючим піднятися до самого кратеру по цій дорозі в 600 м потрібно мати дозвіл від Національного Парку, адже там стоїть охорона і перевіряє папірці. Нічого складного, просто багато людей не помістяться на самому кратері, тому є обмеження завдяки таким дозволам. Отримати дозвіл можна безкоштовно на офіційному сайті парку і обрати назначений день та вписати осіб. На сайті та інформаційних табло є застереження, що підйом дається не всім, можлива гірська хвороба.
Ми обрали для себе складний спосіб №2: заїхали в Національний парк на авто, приблизно 50-60 км від будь-якого населеного пункту, припаркувалися на висоті 2000 м: маленька парковка в стартовій точці Montana Blanca, звідки ті, хто хоче без фунікульора піднітися до кратера, починає шлях. Іншої стежки нема, тілька ця. Парковка зазвичай вся зайнята, можна тоді припаркувати трішки далі, або почекати поки хтось буде від’їжджати. Нам пощастило зачекати кілька хвилин, як одна машина звільнила місце. І ми почали збиратися, вдягатися і маститися кремом від засмаги.
Основні поради для тих, хто збирається 5-7 год підійматися до гірської бази Алькавіста, а потім і до кратера Тейде ще кілька годин:
- Взяти з собою їжу, адже на базі не має ресторану та крамниці, тільки кухня з посудом, щоб розігрити принесене з собою. На щастя, є автомати з водою, кавою та кока-колою, ще є солодкі батончики. На все це треба мати дрібні монети. Наприклад, кава коштує 2 євро. Ще можна купити Інтернет, але 30 хв. дають безкоштовно. Отже, ми з собою набрали багато їжі, що навіть не з’їли, нижче дізнаєтеся чому. Ми посмажили стейки з індика, стейки з лосося, зварили яйця і рис, посмажили гарбуз, купили оливки, чері, купу сирів і одну консерву. А також 6 пляшок води 0,5 л і дві шоколадки 70% какао.
- Обов’язково попередньо забронювати ліжко в гірській базі Алькавіста – це вартує 25 євро з особи. Кількість місць обмежена – 50, а бажаючих вдосталь, навіть пенсіонерів.
- Взяти з собою футболки для денного шляху, шапку від сонця і вітру, теплу куртку. Ми ще взяли з собою термобілизну, і не завадять рукавиці – про це ще розповімо. В нас взуття було зовсім не для гір і гострої лави, але ми б інше і не взяли. Всі ходять в спеціальному для хайкінгу, з крутою підошвою. А ми пішли в шкіряних casual ecco, але вони нас не підвели і витримали всі удари, а царапини нам подобаються 🙂 Окуляри вас врятують від яскравого світла, яке буде весь перед вами.
- Що з собою брати окрім їжі? Тільки мінімум: з рюкзаків повиймати все зайве, все, що не пригодиться жодного разу. Ми взяли справді все тільки потрібне саме на вулкані, але цього було достатньо, щоб було важко йти. Особливо тягти їжу і воду, але з кожним разом ми раділи, коли помаленьку випивали і з’їдали.
Про шлях до піку Тейде. Ми особисто розділили всю дорогу на 4 відрізки. Перший відрізок почали о 13:00 дня. Спочатку дорога плоска, широка і не надто стрімка, досить просто йти. Краєвиди майже однакові, кратера не видно. Робили приблизно 6 зупинок, на одній з них пообідали стейками з лосося – і це було як суперсила, щоб йти далі. Дуже багато пили, можливо для того, щоб менше ваги нести 🙂 В нас було приблизно по 5 і 7 кг в рюкзаках і по 3 кг в руках. Температура повітря була 20 градусів тепла
Вітру зовсім не було, зате спека і сонце пекло, але в шапках було комфортно, бо не перегрівалася голова. Перший шматок дороги зайняв 5,56 км приблизно 2,5 год.
Є ще спосіб №3 – для гіперсильних. Піднятися від рівня моря з Пуерто де Ла Круз. Ми зустріли хлопця, коли пройшли всього лиш 2 км і піднялися зовсім на малу висоту. А він з 7:00 ранку йшов до цієї точки 6-7 год. Це мега випробовування, за таке ми б не взялися, бо не бачим сенсу для себе
Нас дуже багато людей обігнало, ми йшли майже останні. У всіх на той день була одна мета: дійти до бази, в якій в 19:00 відкривається доступ до ліжок, а до того о 17:00 відкривається передпокій та кухня.
Насправді Тейде дуже габаритний і грубий в талії, тому так довго до нього треба йти. Ось ця дорога, де видно сліди авто якраз найлегша в плані ходьби, але в плані мотивації важка, тому що ти результ подоланого шляху бачиш дуже-дуже повільно.
Ось ми вже доходимо до яєць Тейде. Так називають круглі каменюки розкидані в долині.
А тепер починається наступний, відрізок №2 – важкий, стрімкий, кам’янистий, вузький і ще раз стрімкий. На фото нижче видно відрізок №1, але фото зроблено по дорозі з відрізка №2.
Тут можна розгледіти стежку. Нас знову всі пообганяли. Ми часто почали зупинятися, їли шоколадку і підбадьорювали один одного, щоб йти далі, що зробимо круті кадри, що ще трошки до бази.
Ми нікуди не поспішали, в нас був час до 18:00 вечора, щоб прийти в базу на захід сонця, тому не хвилювалися за час і відпочивали скільки треба, щоб серце заспокоювалося. До цього походу ми не спеціально, але підготувалися раніше: робили кардіо зарядку кожного ранку, а потім по 15 км в день ходили і тому ми налаштували свій мозок і думки, що зможемо пройти. Ще було трішки боязко через гірську хворобу, адже всюди є попередження про це.
Гірська хвороба – це коли організм не звикший до висоти поза 1 км над рівнем моря: досить важко дихати, тиск пднімається, болить сильно голова, нудить і не хочеться їсти і зміна температури повітря. Ми це прочитали і сказали собі – що з нами такого не буде. На всякий випадок не випили каву зранку і передумали брати з собою вино.
УРА. Відстань 10,36 км до 17:30 год подолана! Два відрізки вже позаду. Температура повітря вже менша, приблизно 10 градусів. Всього в нас пішло 5-5,5 год, щоб дістатися бази Алькавіста на висоту 3270 м.
Це було настільки круто, а головне, що голова поки не розколювалася. В честь цього ми купили в автоматі кавусю за 2 євро. Ми прийшли останні 🙂 Але всі й так чекали відкриття спалень в холі і відпочивали. Посиділи в неті 30 хв. і ще пофотографували тінь від Тейде. Це дуже круто!
Такі незвичні пейзажі, все нове для ока і так красиво залите сонцем. Нам неабияк пощастило підійматися в таку ясну і сонячну погоду, без жодної хмаринки, а також без вітру. Нижче на фото видно, по якій стежці ми підіймалися в гору (відрізок №1).
Щодо самої бази, то досить затишна, помістила всіх людей. Всі переважно просто сиділи або лежали. Суцільний штиль для тіла і серця. Так кілька годин, а потім всі на кухню.
На кухні трошки менше місця, всім не вистачало, тому по черзі. Ми взяли їжі дуже багато, але, на жаль, їсти перехотілося. Все-таки маленькі признаки гірської хвороби давалися взнаки. Ледь поцямкали стейк і трохи рису – інакше з’їли б усе. Ростику довелося випити парацитамол від головного болю.
Після розподілу ліжок в трьох чи чотирьох кімнатах, ми вийшли сфотографувати зорі. На Тенеріфе розташована обсерваторія дуже важлива, адже добре спостерігати за зорями.
З нами були різні люди: з Британії, Німеччини, Франції, Іспанії. Також різного віку, навіть дуже старшого віку. Наймолодшими були я і один юнак з батьками.
Ніч на базі Алькавіста. Ох, це був задушливий, вологий, страшний короткий сон. Кімната для 10-ьох людей, навіть одного метру не має між ліжками. Нема вентиляції, двері з коридору закриваються. Ми для себе від однієї проблеми позбулися, взявши беруші – це для нас №1 річ в подорожах. Тож, звуків хропіння, сопіння ми не чули. Але! Не було вентиляції!
Ми прокинулися з важкою головою, і з важким диханням. Металевий штатив бул вологий. Швиденько як могли схопили речі і в темряві вийшли в коридор, щоб наповнити груди повітрям і там же й вдягалися перед всіма. Таке стресове прокидання. Купили ще одну каву, бо більше не було монет. Поснідали на кухні яйцями і знову випили парацитамол, але скорше всього це була вже не гірська хвороба, а через важку ніч в задушливій кімнаті. Вдягли все, що мали – тут знадобилася термобілизна. Надворі +6 градусів тепла.
Ми прокинулися о 5:00 ранку, зібралися за 30 хв. – дуже хотілося свіжого повітря! Ми були з перших, хто пішов зустрічати схід сонця на кратері.
Почався найскладніший відрізок шляху №3. Потрібно дійти до бази з фунікульором звідки починається основний підйом до кратера. З висоти 3270 м ми мали довгим обходом піднятися до 3555 м. Як виглядає дорога? В темряві, навіть з ліхтариками ми загубилися. Ми зійшли зі стежки і почали просто карапкатися майже на чотирьох кінцівках по каменюках. Це точно була не стежка загального маршруту. Важко вслідкувати дорогу, бо як такого позначення не має, є лише викладені тротуаром камінці вздовж, ніякої білої фарби чи маячків.
Особисто для нас цей відрізок №3 став дуже складним, можливо після бази ще не відійшли. Було емоційно важко підійматися, навколо нічого не видно, ми знову відстали від тих з ким почали йти, збоку поляки загубилися і йшли теж по каменюках, ми їм гукали, щоб йшли до нас. Серце сильно калатало. Якщо вчора ми повільно підіймалися по висоті, то сьогодні стрімко. Часто зупинялися. Добре, що випили таблетки перед тим. Так ми пленталися 3,27 км і десь 1,5-2 год.
Потім стежки переходили в сходи, були спуски і підйоми. Так ми дійшли до бази з фунікульором.
Сонце починало сповіщувати, що скоро вигляне. Ми якраз почали підійматися останнім відрізком №4 – 600 м з перепадом висоти до 159 м. Середня тривалість підйому 40 хв. Але для нас було головним перетнути відрізок №3, після нього ця дорога до кратера здалася дуже легкою, так що ми піднялися за 30 хв. і навіть не робили зупинки. Запах сірководню сповістив, що ми на місці.
Вершина виявилася дуже маленькою, всі швиденько займали собі місця. Температура повітра 0 градусів. Було дуже зимно і ще й вітер почався. Дехто взяв з собою спальники і закутувалися в них. В Ростика рукавиць не було – руки відмерзали, тому ми мінялися, я давала свої. Сама шапка нічого не дала б, якби не капюшони наших курток, які добре захищали від вітру.
Що відбувається на горі, на самому кратері вулкану Тейде? Це не можна передати словами, це треба відчути особисто. Але скажем те, що це було неперевершено. Наче щось важливе сталося у житті, неподібне ні нащо інше!
Людей було багато, на щастя, ми прийшли цього разу не останні і місце для нас знайшлося. Навколо люди балакали, тішилися, і чекали зірку – Сонце. Це така традиція для всіх, хто йде цим шляхом – зустріти схід сонця. А найбільше запам’яталися радісні аплодисменти присутніх, як тільки з’явилося на горизонті Сонце. Ці звуки чомусь справили враження. Можливо вони підкреслили нашу перемогу-ми все таки зробили підйом на Тейде!
Сірководнем нам не сильно смерділо, можливо через вітер, який відвів аромат в іншу сторону. Ми досить довго там сиділи, ноги відмерзали, щічки теж. Але треба було усвідомити де ти є. Дихати було як зазвичай, ніякого тиску і браку кисню не відчули. Ми почекали поки всі пофотографують спочатку сонце на фоні Гран Канарії, далі себе, а потім ще себе на фоні гігантської тіні самого Тейде на фоні океану.
Кратер насправді маленький, десь 30 м в діаметрі. Ходити можна лише з одного боку, куди і привела стежка.
Деякі іспанські хлопці вже вкотре сюди підійнялися і просто собі теревенили з іншими, обернувшись спиною до сходу сонця 🙂
Поляки теж дійшли, не заблукали з кінцями. А один хлопець прийшов вже після сходу сонця, коли лишилися лише ми двоє. Казав, що з’їв щось не те вчора і не міг встати раніше, але таки дійшов.
Нам так пощастило, що ми побачили всі острови. Ось Ла Гомера, куди ми поїхали згодом. Позаду нього Ель Хієро – на нього ми на жаль, не потрапили. Ця крихітка настілька мала, віддалена і нетуристична, що транспортного сполучення зручного не було, а нам не виходило їздити туди-сюди, щоб побувати на ньому.
Тінь Тейде майже дістає до Ла Пальми – теж надзвичайно цікавого острова, на який ми поїхали після Ла Гомера.
Всі розійшлися, щоб покинути кратер до 9:00 ранку, бо так є в правилах для тих хто з бази Алькавіста підіймається і немає спеціального дозволу, а ми одні лишилися! Хоч і змерзли, але щасливі )
Тут на фото – це кратер Тейде. Трішки димку і все.
Пішли і ми спускатися до фунікульора. Ми обрали спуск фунікульором, на який завчасно купили квиток в інтернеті, а можна і в касі одразу. Дехто спускався тим шляхом, яким і прийшов, через Алькавісту до парковки.
Тепер добре видно який був шлях догори.
Один мінус спуску на фунікульорі, якщо перед тим підйматися і ночувати в Алькавісті – нижня база фунікульору знаходиться за 3 км від парковки в Montana Blanca. Тож, ми ще після того топали по трасі без стежки для пішоходів ті 3 км, аж поки не дійшли до свого авто.
Перший фунікульор спускається о 9:00, тому й добре, що ми затрималися на кратері, а не чекали унизу поки відкриється. Там знову були кавові автомати і так хотілося кави, але в нас не було монет( Ми за це не попіклувалися, хто ж міг подумати, що захочеться кави з автомату.
Отже, коротко про основне щоб піднятися на вулкан Тейде:
- Забронювати ночівлю в Алькавісті тут
- Купити квиток на фунікульор в зворотній бік – тут
- Взяти з собою їжу та воду
- НЕ брати з собою все те, чим не будете користуватися на вулкані.
- Дозвіл для підйому на кратер тут, але його НЕ потрібно при умові ночівлі в базі. Оскільки, базу потрібно примусово покинути до 7:00, а отже і на кратер всі встигають піднятися, щоб спуститися до 9:00, коли починають йти туристи.
- Одяг: шапки, куртки, рукавиці, окуляри, крем від засмаги, зручне взуття
- Загальний кілометраж пішки в одну сторону приблизно 17 км+3 км до парковки, якщо спуск фунікульором, разом 20 км.
- Загальний час виходить такий: шлях до бази Алькавіста 5-7 год. + 1,5-2 год. з Алькавісти до фунікульору +0,4 год. підйом на сам кратер. Разом 7-10 год.
- База Алькавіста знаходиться на висоті 2370 м, відкривається о 17:00 кухня, хол; о 19:00 кімнати з ліжками. Душу там не має, лише туалети. Спальники брати з собою не потрібно, бо дуже теплі ковдри.
- Загальний маршрут, який пройшли ми називається №7 Montana Blanca – Pico del Teide.
- Шлях 600 м до кратеру – це маршрут №10 Telesforo Bravo. Є також інші маршрути на інші оглядові майданчики. Наприклад, для тих хто приїхав на фунікульорі і не може підійнятися до кратера, то є легший шлях №11 Mirador de la Fortaleza, з якого відкривається краєвид на пік Тейде. А ще є маршрут №12 до старого піку, який знаходиться нижче. Вся інформація є на офіційному сайті на різних мовах telefericoteide.com
- Можна взяти з собою таблетки від головного болю, нам тільки це було в нагоді.
- Успіхів і гарних вражень 🙂
З любов’ю, RH.
Нам буде цікаво почути Ваші думки в коментарі. А ще ми ведемо онлайн-журнал наших подорожей в Інстаграм, Вам має сподобатися!
P.S.: Хочете отримувати нові цікаві статті найпершими? Тоді підписуйтеся на блог і будемо тримати з Вами зв’язок!
Нам буде цікаво почути Ваші думки в коментарі. А ще ми ведемо онлайн-журнал наших подорожей в Інстаграм, Вам має сподобатися!
P.S.: Хочете отримувати нові цікаві статті найпершими? Тоді підписуйтеся на блог і будемо тримати з Вами зв’язок!
